Крістіна, Євген та їх індійська Чапаті
Історія про собаку, яка встановила рекорд у всесвітніх подорожах
Крістіна, Євген та їх індійська Чапаті
Історія про собаку, яка встановила рекорд у всесвітніх подорожах
Як у вас з'явилася Чапаті?
Ми знайшли її на другий день після прильоту до Азії, випадково натрапили на маленьке одномісячне цуценя. Неможливо було пройти повз - воно лежало самотнє і помирало. Тож ми забрали його, щоб врятувати.
Чому вирішили залишити цуценя собі?
Після кількох днів лікування ми зрозуміли, що навряд чи знайдемо серед місцевих господаря для собаки та визнали, що малеча стає офіційним членом нашої родини. Саме у той момент до нас підійшли заінтриговані індуси та почали розпитували, чому туристи вештаються з бездомним цуценям.
Ми знайшли її на другий день після прильоту до Азії, випадково натрапили на маленьке одномісячне цуценя. Неможливо було пройти повз - воно лежало самотнє і помирало. Тож ми забрали його, щоб врятувати.
Чому вирішили залишити цуценя собі?
Після кількох днів лікування ми зрозуміли, що навряд чи знайдемо серед місцевих господаря для собаки та визнали, що малеча стає офіційним членом нашої родини. Саме у той момент до нас підійшли заінтриговані індуси та почали розпитували, чому туристи вештаються з бездомним цуценям.
Як у вас з'явилася Чапаті?
Ми знайшли її на другий день після прильоту до Азії, випадково натрапили на маленьке одномісячне цуценя. Неможливо було пройти повз - воно лежало самотнє і помирало. Тож ми забрали його, щоб врятувати.
Ми знайшли її на другий день після прильоту до Азії, випадково натрапили на маленьке одномісячне цуценя. Неможливо було пройти повз - воно лежало самотнє і помирало. Тож ми забрали його, щоб врятувати.
Чому вирішили залишити цуценя собі?
Після кількох днів лікування ми зрозуміли, що навряд чи знайдемо серед місцевих господаря для собаки та визнали, що малеча стає офіційним членом нашої родини. Саме у той момент до нас підійшли заінтриговані індуси та почали розпитували, чому туристи вештаються з бездомним цуценям.
Після кількох днів лікування ми зрозуміли, що навряд чи знайдемо серед місцевих господаря для собаки та визнали, що малеча стає офіційним членом нашої родини. Саме у той момент до нас підійшли заінтриговані індуси та почали розпитували, чому туристи вештаються з бездомним цуценям.
Почувши всю історію, вони спитали ім'я собаки: “Чапаті” - жартівливо відповіла я, в Індії так називають плаский хліб. За весь час перебування в країні цей коржик став для мене улюбленою стравою і зовнішньо нагадував нашого цуцика: за кольором, за худобою та чорними підгорілостями, що асоціювалися з сотнями бліх, які були в цуценяти в день нашої першої зустрічі. Місцевим це ім'я здалося кумедним, вони похвалили мій вибір і, напевно, саме ці емоції підкріпили ідею зі створення Чапкіного інстаграму.
Крістіна
Почувши всю історію, вони спитали ім'я собаки: “Чапаті” - жартівливо відповіла я, в Індії так називають плаский хліб. За весь час перебування в країні цей коржик став для мене улюбленою стравою і зовнішньо нагадував нашого цуцика: за кольором, за худобою та чорними підгорілостями, що асоціювалися
з сотнями бліх, які були в цуценяти в день нашої першої зустрічі. Місцевим це ім'я здалося кумедним, вони похвалили мій вибір і, напевно, саме ці емоції підкріпили ідею зі створення Чапкіного інстаграму.
з сотнями бліх, які були в цуценяти в день нашої першої зустрічі. Місцевим це ім'я здалося кумедним, вони похвалили мій вибір і, напевно, саме ці емоції підкріпили ідею зі створення Чапкіного інстаграму.
Крістіна
Чи складно було перевезти Чапаті з Індії до України?
Так, знайти хоч якусь інформацію про те, як взагалі здійснюється імпорт і експорт собак в азійських країнах було складним завданням. Місцеві ветеринари ніколи з подібними ситуаціями не стикалися. Довелося витратити досить багато часу на вивчення цього питання і пошук хоч якихось правил перевезення. Як наслідок нам не вистачило часу, щоб отримати необхідні документи, та ще й зрозуміли, що у нас самих закінчується віза.
Зрештою, ми знайшли пішохідний кордон між Індією і Непалом, через який можна було контрабандою провезти все, що завгодно і вирішили ризикнути. Нас врятувало те, що тоді Чапаті була дуже маленькою і легко вміщувалася в кишеню, це полегшувало для нас пошуки транспорту. Але собака росла і питання пересування між містами та країнами ставало все гостріше.
Так, знайти хоч якусь інформацію про те, як взагалі здійснюється імпорт і експорт собак в азійських країнах було складним завданням. Місцеві ветеринари ніколи з подібними ситуаціями не стикалися. Довелося витратити досить багато часу на вивчення цього питання і пошук хоч якихось правил перевезення. Як наслідок нам не вистачило часу, щоб отримати необхідні документи, та ще й зрозуміли, що у нас самих закінчується віза.
Зрештою, ми знайшли пішохідний кордон між Індією і Непалом, через який можна було контрабандою провезти все, що завгодно і вирішили ризикнути. Нас врятувало те, що тоді Чапаті була дуже маленькою і легко вміщувалася в кишеню, це полегшувало для нас пошуки транспорту. Але собака росла і питання пересування між містами та країнами ставало все гостріше.
Чи складно було перевезти Чапаті з Індії до України?
Так, знайти хоч якусь інформацію про те, як взагалі здійснюється імпорт і експорт собак в азійських країнах було складним завданням. Місцеві ветеринари ніколи з подібними
ситуаціями не стикалися. Довелося витратити досить багато часу на вивчення цього питання
і пошук хоч якихось правил перевезення. Як наслідок нам не вистачило часу, щоб отримати необхідні документи, та ще й зрозуміли, що у нас самих закінчується віза.
Зрештою, ми знайшли пішохідний кордон між Індією і Непалом, через який можна було контрабандою провезти все, що завгодно і вирішили ризикнути. Нас врятувало те, що тоді
Чапаті була дуже маленькою і легко вміщувалася в кишеню, це полегшувало для нас пошуки транспорту. Але собака росла і питання пересування між містами та країнами ставало все гостріше.
Так, знайти хоч якусь інформацію про те, як взагалі здійснюється імпорт і експорт собак в азійських країнах було складним завданням. Місцеві ветеринари ніколи з подібними
ситуаціями не стикалися. Довелося витратити досить багато часу на вивчення цього питання
і пошук хоч якихось правил перевезення. Як наслідок нам не вистачило часу, щоб отримати необхідні документи, та ще й зрозуміли, що у нас самих закінчується віза.
Зрештою, ми знайшли пішохідний кордон між Індією і Непалом, через який можна було контрабандою провезти все, що завгодно і вирішили ризикнути. Нас врятувало те, що тоді
Чапаті була дуже маленькою і легко вміщувалася в кишеню, це полегшувало для нас пошуки транспорту. Але собака росла і питання пересування між містами та країнами ставало все гостріше.
Яким транспортом тепер подорожуєте?
Після повернення в Україну ми розглядаємо тільки варіанти подорожі автомобілем.
Взагалі-то, коли плануємо поїздки, то ставимо собі ряд питань: по-перше - як ми доберемося до цієї країни? Якщо літаком, то це значить, що Чапаті доведеться здавати в багажний відсік - такий варіант подорожі точно не для нас.
По-друге, не менш важливе питання - чи є обов'язковий карантин для тварин? Наприклад, в Ісландії обов'язковим є 14 денний карантин для собак. Залишати Чапаті незрозуміло де і з ким ми не готові, тому такі країни для подорожей для нас теж відпадають.
І по-третє, аналізуємо ставлення до собак в культурі певної країни, чи є можливості для проживання і пересування з собакою. Якщо нас все влаштовує, збираємо пакет необхідних документів, сідаємо з собакою в машину і вирушаємо в нову подорож!
Чи є різниця між пакетом документів і щеплень для поїздки в Європу і, наприклад, в Індію?
Різниця між Європою та Азією просто колосальна, вона пов'язана з тим, що серед усіх країн ЄС - єдині правила щодо ввезення тварин. Більшість інших країн Європи теж орієнтуються на правила ЄС. Таким чином, ти один раз готуєш пакет документів і можеш об'їхати з ним хоч всю Європу. Але в азійських країнах свої правила і свої вимоги, які часом не піддаються логіці. Так, наприклад, Чапаті не має можливості побувати на своїй батьківщині! Тому що в Індію не можна ввозити тварин по туристичній візі господарів. Чим це обґрунтовано - невідомо нікому. Величезна різниця також полягає в тому, що знайти правдиву інформацію щодо ввезення тварин в країни Азії - це ціле розслідування. Лише у деяких азійських країн є державні сайти англійською мовою, де можна все детально вивчити. У більшості ж випадків доводиться "стукати в усі двері", щоб отримати необхідну інформацію.
Взагалі, практично всі країни вимагають наявність документа про щеплення на сказ і паспорт тварини міжнародного зразка. Обов'язковою вимогою є мікрочип і комплексні щеплення від чуми, гепатиту, парагрипу та парвовіруса. Практично завжди необхідно пред'являти дозвіл від країни-відправника на вивіз тварини, який потрібно отримувати заздалегідь. А в тих країнах, де давно відсутні випадки сказу тварин, вимагають наявність відповідного тесту, підтвердженого в акредитованій лабораторії. В Азії таких лабораторій немає, тож українцям пощастило, що є хоча б одна лікарня, що входить до списку затверджених в Європі. У інших країн також можуть бути свої специфічні вимоги, тут важливо детально розглядати правила кожної з них окремо.
А чи є спеціальна аптечка для вашої собаки?
Звісно. По-перше, є низка "маст-хев" препаратів і речей, які ми беремо в подорож завжди: обробка від бліх, кліщів, глистів; шампунь; пристосування для грумінгу і догляду за зубами - все це потрібно будь-якій собаці.
Стосовно аптечки, на мою думку ні в якому разі не можна збирати її за порадами блогерів або по чек-листам в інтернеті. Це може бути питанням життя і смерті. Свої особливості є у кожної собаки та свої небезпеки є у кожній країні. Наприклад, була ситуація, коли ми о 2 годині ночі, в сльозах, дзвонили нашому лікарю і благали хоч якось допомогти на відстані, але, на жаль, він нічого не міг зробити, окрім як наголосити який саме препарат нам потрібен. Тому раджу подбати про аптечку заздалегідь, збирати її з вашим ветеринаром, для вашої собаки та з урахуванням країни, якою ви збираєтесь подорожувати.
Рівень ветеринарії в країні призначення теж відіграє величезну роль. Чесно кажучи, коли ми подорожуємо країнами ЄС, ми збираємо тільки базові медикаменти, тому що впевнені, що нормальну ветклініку зможемо відшукати в будь-який час доби.
Після повернення в Україну ми розглядаємо тільки варіанти подорожі автомобілем.
Взагалі-то, коли плануємо поїздки, то ставимо собі ряд питань: по-перше - як ми доберемося до цієї країни? Якщо літаком, то це значить, що Чапаті доведеться здавати в багажний відсік - такий варіант подорожі точно не для нас.
По-друге, не менш важливе питання - чи є обов'язковий карантин для тварин? Наприклад, в Ісландії обов'язковим є 14 денний карантин для собак. Залишати Чапаті незрозуміло де і з ким ми не готові, тому такі країни для подорожей для нас теж відпадають.
І по-третє, аналізуємо ставлення до собак в культурі певної країни, чи є можливості для проживання і пересування з собакою. Якщо нас все влаштовує, збираємо пакет необхідних документів, сідаємо з собакою в машину і вирушаємо в нову подорож!
Чи є різниця між пакетом документів і щеплень для поїздки в Європу і, наприклад, в Індію?
Різниця між Європою та Азією просто колосальна, вона пов'язана з тим, що серед усіх країн ЄС - єдині правила щодо ввезення тварин. Більшість інших країн Європи теж орієнтуються на правила ЄС. Таким чином, ти один раз готуєш пакет документів і можеш об'їхати з ним хоч всю Європу. Але в азійських країнах свої правила і свої вимоги, які часом не піддаються логіці. Так, наприклад, Чапаті не має можливості побувати на своїй батьківщині! Тому що в Індію не можна ввозити тварин по туристичній візі господарів. Чим це обґрунтовано - невідомо нікому. Величезна різниця також полягає в тому, що знайти правдиву інформацію щодо ввезення тварин в країни Азії - це ціле розслідування. Лише у деяких азійських країн є державні сайти англійською мовою, де можна все детально вивчити. У більшості ж випадків доводиться "стукати в усі двері", щоб отримати необхідну інформацію.
Взагалі, практично всі країни вимагають наявність документа про щеплення на сказ і паспорт тварини міжнародного зразка. Обов'язковою вимогою є мікрочип і комплексні щеплення від чуми, гепатиту, парагрипу та парвовіруса. Практично завжди необхідно пред'являти дозвіл від країни-відправника на вивіз тварини, який потрібно отримувати заздалегідь. А в тих країнах, де давно відсутні випадки сказу тварин, вимагають наявність відповідного тесту, підтвердженого в акредитованій лабораторії. В Азії таких лабораторій немає, тож українцям пощастило, що є хоча б одна лікарня, що входить до списку затверджених в Європі. У інших країн також можуть бути свої специфічні вимоги, тут важливо детально розглядати правила кожної з них окремо.
А чи є спеціальна аптечка для вашої собаки?
Звісно. По-перше, є низка "маст-хев" препаратів і речей, які ми беремо в подорож завжди: обробка від бліх, кліщів, глистів; шампунь; пристосування для грумінгу і догляду за зубами - все це потрібно будь-якій собаці.
Стосовно аптечки, на мою думку ні в якому разі не можна збирати її за порадами блогерів або по чек-листам в інтернеті. Це може бути питанням життя і смерті. Свої особливості є у кожної собаки та свої небезпеки є у кожній країні. Наприклад, була ситуація, коли ми о 2 годині ночі, в сльозах, дзвонили нашому лікарю і благали хоч якось допомогти на відстані, але, на жаль, він нічого не міг зробити, окрім як наголосити який саме препарат нам потрібен. Тому раджу подбати про аптечку заздалегідь, збирати її з вашим ветеринаром, для вашої собаки та з урахуванням країни, якою ви збираєтесь подорожувати.
Рівень ветеринарії в країні призначення теж відіграє величезну роль. Чесно кажучи, коли ми подорожуємо країнами ЄС, ми збираємо тільки базові медикаменти, тому що впевнені, що нормальну ветклініку зможемо відшукати в будь-який час доби.
Яким транспортом тепер подорожуєте?
Після повернення в Україну ми розглядаємо тільки варіанти подорожі автомобілем.
Взагалі-то, коли плануємо поїздки, то ставимо собі ряд питань: по-перше - як ми доберемося до цієї країни? Якщо літаком, то це значить, що Чапаті доведеться здавати в багажний відсік - такий варіант подорожі точно не для нас.
По-друге, не менш важливе питання - чи є обов'язковий карантин для тварин? Наприклад, в Ісландії обов'язковим є 14 денний карантин для собак. Залишати Чапаті незрозуміло де і з ким ми не готові, тому такі країни для подорожей для нас теж відпадають.
І по-третє, аналізуємо ставлення до собак в культурі певної країни, чи є можливості для проживання і пересування з собакою. Якщо нас все влаштовує, збираємо пакет необхідних документів, сідаємо з собакою в машину і вирушаємо в нову подорож!
Чи є різниця між пакетом документів і щеплень для поїздки в Європу
і, наприклад, в Індію?
Різниця між Європою та Азією просто колосальна, вона пов'язана з тим, що серед усіх країн ЄС - єдині правила щодо ввезення тварин. Більшість інших країн Європи теж орієнтуються на правила ЄС. Таким чином, ти один раз готуєш пакет документів і можеш об'їхати з ним хоч всю Європу. Але в азійських країнах свої правила і свої вимоги, які часом не піддаються логіці. Так, наприклад, Чапаті не має можливості побувати на своїй батьківщині! Тому що в Індію не можна ввозити тварин по туристичній візі господарів. Чим це обґрунтовано - невідомо нікому. Величезна різниця також полягає в тому, що знайти правдиву інформацію щодо ввезення тварин в країни Азії - це ціле розслідування. Лише у деяких азійських країн є державні сайти англійською мовою, де можна все детально вивчити. У більшості ж випадків доводиться "стукати в усі двері", щоб отримати необхідну інформацію.
Взагалі, практично всі країни вимагають наявність документа про щеплення на сказ і паспорт тварини міжнародного зразка. Обов'язковою вимогою є мікрочип і комплексні щеплення від чуми, гепатиту, парагрипу та парвовіруса. Практично завжди необхідно пред'являти дозвіл від країни-відправника на вивіз тварини, який потрібно отримувати заздалегідь. А в тих країнах, де давно відсутні випадки сказу тварин, вимагають наявність відповідного тесту, підтвердженого в акредитованій лабораторії. В Азії таких лабораторій немає, тож українцям пощастило, що є хоча б одна лікарня, що входить до списку затверджених в Європі. У інших країн також можуть бути свої специфічні вимоги, тут важливо детально розглядати правила кожної з них окремо.
А чи є спеціальна аптечка для вашої собаки?
Звісно. По-перше, є низка "маст-хев" препаратів і речей, які ми беремо в подорож завжди: обробка від бліх, кліщів, глистів; шампунь; пристосування для грумінгу і догляду за зубами - все це потрібно будь-якій собаці.
Стосовно аптечки, на мою думку ні в якому разі не можна збирати її за порадами блогерів або по чек-листам в інтернеті. Це може бути питанням життя і смерті. Свої особливості є у кожної собаки та свої небезпеки є у кожній країні. Наприклад, була ситуація, коли ми о 2 годині ночі, в сльозах, дзвонили нашому лікарю і благали хоч якось допомогти на відстані, але, на жаль, він нічого не міг зробити, окрім як наголосити який саме препарат нам потрібен. Тому раджу подбати про аптечку заздалегідь, збирати її з вашим ветеринаром, для вашої собаки та з урахуванням країни, якою ви збираєтесь подорожувати.
Рівень ветеринарії в країні призначення теж відіграє величезну роль. Чесно кажучи, коли ми подорожуємо країнами ЄС, ми збираємо тільки базові медикаменти, тому що впевнені, що нормальну ветклініку зможемо відшукати в будь-який час доби.
Після повернення в Україну ми розглядаємо тільки варіанти подорожі автомобілем.
Взагалі-то, коли плануємо поїздки, то ставимо собі ряд питань: по-перше - як ми доберемося до цієї країни? Якщо літаком, то це значить, що Чапаті доведеться здавати в багажний відсік - такий варіант подорожі точно не для нас.
По-друге, не менш важливе питання - чи є обов'язковий карантин для тварин? Наприклад, в Ісландії обов'язковим є 14 денний карантин для собак. Залишати Чапаті незрозуміло де і з ким ми не готові, тому такі країни для подорожей для нас теж відпадають.
І по-третє, аналізуємо ставлення до собак в культурі певної країни, чи є можливості для проживання і пересування з собакою. Якщо нас все влаштовує, збираємо пакет необхідних документів, сідаємо з собакою в машину і вирушаємо в нову подорож!
Чи є різниця між пакетом документів і щеплень для поїздки в Європу
і, наприклад, в Індію?
Різниця між Європою та Азією просто колосальна, вона пов'язана з тим, що серед усіх країн ЄС - єдині правила щодо ввезення тварин. Більшість інших країн Європи теж орієнтуються на правила ЄС. Таким чином, ти один раз готуєш пакет документів і можеш об'їхати з ним хоч всю Європу. Але в азійських країнах свої правила і свої вимоги, які часом не піддаються логіці. Так, наприклад, Чапаті не має можливості побувати на своїй батьківщині! Тому що в Індію не можна ввозити тварин по туристичній візі господарів. Чим це обґрунтовано - невідомо нікому. Величезна різниця також полягає в тому, що знайти правдиву інформацію щодо ввезення тварин в країни Азії - це ціле розслідування. Лише у деяких азійських країн є державні сайти англійською мовою, де можна все детально вивчити. У більшості ж випадків доводиться "стукати в усі двері", щоб отримати необхідну інформацію.
Взагалі, практично всі країни вимагають наявність документа про щеплення на сказ і паспорт тварини міжнародного зразка. Обов'язковою вимогою є мікрочип і комплексні щеплення від чуми, гепатиту, парагрипу та парвовіруса. Практично завжди необхідно пред'являти дозвіл від країни-відправника на вивіз тварини, який потрібно отримувати заздалегідь. А в тих країнах, де давно відсутні випадки сказу тварин, вимагають наявність відповідного тесту, підтвердженого в акредитованій лабораторії. В Азії таких лабораторій немає, тож українцям пощастило, що є хоча б одна лікарня, що входить до списку затверджених в Європі. У інших країн також можуть бути свої специфічні вимоги, тут важливо детально розглядати правила кожної з них окремо.
А чи є спеціальна аптечка для вашої собаки?
Звісно. По-перше, є низка "маст-хев" препаратів і речей, які ми беремо в подорож завжди: обробка від бліх, кліщів, глистів; шампунь; пристосування для грумінгу і догляду за зубами - все це потрібно будь-якій собаці.
Стосовно аптечки, на мою думку ні в якому разі не можна збирати її за порадами блогерів або по чек-листам в інтернеті. Це може бути питанням життя і смерті. Свої особливості є у кожної собаки та свої небезпеки є у кожній країні. Наприклад, була ситуація, коли ми о 2 годині ночі, в сльозах, дзвонили нашому лікарю і благали хоч якось допомогти на відстані, але, на жаль, він нічого не міг зробити, окрім як наголосити який саме препарат нам потрібен. Тому раджу подбати про аптечку заздалегідь, збирати її з вашим ветеринаром, для вашої собаки та з урахуванням країни, якою ви збираєтесь подорожувати.
Рівень ветеринарії в країні призначення теж відіграє величезну роль. Чесно кажучи, коли ми подорожуємо країнами ЄС, ми збираємо тільки базові медикаменти, тому що впевнені, що нормальну ветклініку зможемо відшукати в будь-який час доби.
Що берете у "валізу" Чапаті?
Залежно від того, в якому напрямку їдемо. Але за час наших подорожей ми змогли скласти список того, що обов'язково необхідно Чапаті в подорожі:
Збираючи валізу для свого улюбленця варто враховувати потреби конкретно вашого песика та пам'ятати про особливості поїздки, тому що перелічені нами речі можуть значно відрізнятися від того, що потрібно саме вам. Намагайтесь перед кожною мандрівкою моделювати всі можливі ситуації, в які ви потрапите з собакою. Типи транспорту, культурні особливості країни, тривалість поїздки, сезон - є безліч факторів, які можуть змінювати та доповнювати цей список.
- документи, ветпаспорт з усіма необхідними щепленнями та відмітками, сертифікати про здоров'я собаки, сертифікат тесту на сказ, а далі - конкретні документи зі списку вимог країни, в яку збираємося в'їжджати;
- намордник, повідок;
- покривала - це необхідно як для перевезення собаки в таксі, так і для сидіння на диванах кафе або готелів, а також як портативний лежак;
- миски складні, стаціонарні та контейнер для свіжої води;
- аптечку (перед наповненням краще проконсультуватися з ветеринаром, щоб врахувати всі можливі загрози країни, в яку подорожуєте);
- звичний для собаки корм, яким вона харчується вдома. Ми беремо трохи більше, ніж треба на конкретну кількість днів, тому що були ситуації, коли це реально сталося у пригоді;
- перекуси та ласощі;
- пакети для екскрементів;
- кілька улюблених іграшок;
- вітаміни в разі потреби;
- улюблений лежак, щоб створити відчуття дому;
- ролик від шерсті;
- рушник для витирання лап.
Збираючи валізу для свого улюбленця варто враховувати потреби конкретно вашого песика та пам'ятати про особливості поїздки, тому що перелічені нами речі можуть значно відрізнятися від того, що потрібно саме вам. Намагайтесь перед кожною мандрівкою моделювати всі можливі ситуації, в які ви потрапите з собакою. Типи транспорту, культурні особливості країни, тривалість поїздки, сезон - є безліч факторів, які можуть змінювати та доповнювати цей список.
Що берете у "валізу" Чапаті?
Залежно від того, в якому напрямку їдемо. Але за час наших подорожей ми змогли скласти список того, що обов'язково необхідно Чапаті в подорожі:
- документи, ветпаспорт з усіма необхідними щепленнями та відмітками, сертифікати про здоров'я собаки, сертифікат тесту на сказ, а далі - конкретні документи зі списку вимог країни, в яку збираємось в'їжджати;
- намордник, повідок;
- покривала - це необхідно як для перевезення собаки в таксі, так і для сидіння на диванах кафе або готелів, а також як портативний лежак;
- миски складні, стаціонарні та контейнер для свіжої води;
- аптечку (перед наповненням краще проконсультуватися з ветеринаром, щоб врахувати всі можливі загрози країни, в яку подорожуєте);
- звичний для собаки корм, яким вона харчується вдома. Ми беремо трохи більше, ніж треба на конкретну кількість днів, тому що були ситуації, коли це реально сталося у пригоді;
- перекуси та ласощі;
- пакети для екскрементів;
- кілька улюблених іграшок;
- вітаміни в разі потреби;
- улюблений лежак, щоб створити відчуття дому;
- ролик від шерсті;
- рушник для витирання лап.
Збираючи валізу для свого улюбленця варто враховувати потреби конкретно вашого песика та пам'ятати про особливості поїздки, тому що перелічені нами речі можуть значно відрізнятися від того, що потрібно саме вам. Намагайтесь перед кожною мандрівкою моделювати всі можливі ситуації, в які ви потрапите з собакою. Типи транспорту, культурні особливості країни, тривалість поїздки, сезон - є безліч факторів, які можуть змінювати та доповнювати цей список.
Чи були курйозні випадки або навпаки "на межі катастрофи", які траплялися за кордоном?
Все, що не стало катастрофою зрештою зробило нас сильнішими. Але ситуацій було безліч.
Якось провели цілий день в Бангкокському аеропорті, щоб підготувати документи для перельоту Чапаті в наступну країну. Виліт у нас був зранку,
а робочі години відповідального за ці папери департаменту починалися пізніше, тому ми приїхали за день до того. Збір документів був непростим. Спочатку у службовців департаменту закінчувалися бланки, потім
термометр показував у Чапаті температуру, яка на одну десяту градуса більша за потрібну для виписки дозволу на виїзд. Вже підходив кінець робочого дня в департаменті, але довідки й досі не було! Ми були у розпачі, тому що візи закінчувались, квитки на літак на руках, але витрачену на них суму нам не компенсують, адже авіалінії та карантинна служба між собою ніяк не пов'язані. Тільки завдяки нашій наполегливості вдалося дізнатися номер телефону одного з працівників департаменту і фактично змусити
його піднести цю довідку до термінала раніше робочих годин. Загалом,
якби не наша впевненість в тому, що це прокол самої карантинної служби,
то влетіли б на великі штрафи.
Ще був випадок у Таїланді. Тоді Чапаті була маленьким і недосвідченим щеням і ковтнула якусь комаху, яка вжалила її в горло. Почався набряк і дихання ускладнилося. Добре, що ми мали попередній досвід і антигістамінні препарати виявилися під рукою, враховуючи те, що це сталося в країні, де з рівнем ветеринарії все дуже погано все обійшлося
лише легким переляком.
Взагалі, в усіх курйозних або критичних ситуаціях нас завжди рятувало шалене кохання до Чапаті та готовність піти на все заради неї. А коли вже можна було зітхнути з полегшенням після пережитого стресу, ми просто робили висновки на майбутнє і додавали якісь нові пунктики в наші чек-листи, щоб надалі мінімізувати подібні ризики.
Все, що не стало катастрофою зрештою зробило нас сильнішими. Але ситуацій було безліч.
Якось провели цілий день в Бангкокському аеропорті, щоб підготувати документи для перельоту Чапаті в наступну країну. Виліт у нас був зранку,
а робочі години відповідального за ці папери департаменту починалися пізніше, тому ми приїхали за день до того. Збір документів був непростим. Спочатку у службовців департаменту закінчувалися бланки, потім
термометр показував у Чапаті температуру, яка на одну десяту градуса більша за потрібну для виписки дозволу на виїзд. Вже підходив кінець робочого дня в департаменті, але довідки й досі не було! Ми були у розпачі, тому що візи закінчувались, квитки на літак на руках, але витрачену на них суму нам не компенсують, адже авіалінії та карантинна служба між собою ніяк не пов'язані. Тільки завдяки нашій наполегливості вдалося дізнатися номер телефону одного з працівників департаменту і фактично змусити
його піднести цю довідку до термінала раніше робочих годин. Загалом,
якби не наша впевненість в тому, що це прокол самої карантинної служби,
то влетіли б на великі штрафи.
Ще був випадок у Таїланді. Тоді Чапаті була маленьким і недосвідченим щеням і ковтнула якусь комаху, яка вжалила її в горло. Почався набряк і дихання ускладнилося. Добре, що ми мали попередній досвід і антигістамінні препарати виявилися під рукою, враховуючи те, що це сталося в країні, де з рівнем ветеринарії все дуже погано все обійшлося
лише легким переляком.
Взагалі, в усіх курйозних або критичних ситуаціях нас завжди рятувало шалене кохання до Чапаті та готовність піти на все заради неї. А коли вже можна було зітхнути з полегшенням після пережитого стресу, ми просто робили висновки на майбутнє і додавали якісь нові пунктики в наші чек-листи, щоб надалі мінімізувати подібні ризики.
Чи були курйозні випадки або навпаки "на межі катастрофи", які траплялися за кордоном?
Все, що не стало катастрофою зрештою зробило нас сильнішими. Але ситуацій було безліч.
Якось провели цілий день в Бангкокському аеропорті, щоб підготувати документи для перельоту Чапаті в наступну країну. Виліт у нас був зранку, а робочі години відповідального за ці папери департаменту починалися пізніше, тому ми приїхали за день до того. Збір документів був непростим. Спочатку у службовців департаменту закінчувалися бланки, потім термометр показував у Чапаті температуру, яка на одну десяту градуса більша за потрібну для виписки дозволу на виїзд. Вже підходив кінець робочого дня в департаменті, але довідки й досі не було! Ми були у розпачі, тому що візи закінчувались, квитки на літак на руках, але витрачену на них суму нам не компенсують, адже авіалінії та карантинна служба між собою ніяк не пов'язані. Тільки завдяки нашій наполегливості вдалося дізнатися номер телефону одного з працівників департаменту і фактично змусити його піднести цю довідку до термінала раніше робочих годин. Загалом, якби не наша впевненість в тому, що це прокол самої карантинної служби, то влетіли б на великі штрафи.
Ще був випадок у Таїланді. Тоді Чапаті була маленьким і недосвідченим щеням і ковтнула якусь комаху, яка вжалила її в горло. Почався набряк і дихання ускладнилося. Добре, що ми мали попередній досвід і антигістамінні препарати виявилися під рукою, враховуючи те, що це сталося в країні, де з рівнем ветеринарії все дуже погано все обійшлося лише легким
переляком.
Взагалі, в усіх курйозних або критичних ситуаціях нас завжди рятувало шалене кохання до Чапаті та готовність піти на все заради неї. А коли вже можна було зітхнути з полегшенням
після пережитого стресу, ми просто робили висновки на майбутнє і додавали якісь нові пунктики в наші чек-листи, щоб надалі мінімізувати подібні ризики.
Все, що не стало катастрофою зрештою зробило нас сильнішими. Але ситуацій було безліч.
Якось провели цілий день в Бангкокському аеропорті, щоб підготувати документи для перельоту Чапаті в наступну країну. Виліт у нас був зранку, а робочі години відповідального за ці папери департаменту починалися пізніше, тому ми приїхали за день до того. Збір документів був непростим. Спочатку у службовців департаменту закінчувалися бланки, потім термометр показував у Чапаті температуру, яка на одну десяту градуса більша за потрібну для виписки дозволу на виїзд. Вже підходив кінець робочого дня в департаменті, але довідки й досі не було! Ми були у розпачі, тому що візи закінчувались, квитки на літак на руках, але витрачену на них суму нам не компенсують, адже авіалінії та карантинна служба між собою ніяк не пов'язані. Тільки завдяки нашій наполегливості вдалося дізнатися номер телефону одного з працівників департаменту і фактично змусити його піднести цю довідку до термінала раніше робочих годин. Загалом, якби не наша впевненість в тому, що це прокол самої карантинної служби, то влетіли б на великі штрафи.
Ще був випадок у Таїланді. Тоді Чапаті була маленьким і недосвідченим щеням і ковтнула якусь комаху, яка вжалила її в горло. Почався набряк і дихання ускладнилося. Добре, що ми мали попередній досвід і антигістамінні препарати виявилися під рукою, враховуючи те, що це сталося в країні, де з рівнем ветеринарії все дуже погано все обійшлося лише легким
переляком.
Взагалі, в усіх курйозних або критичних ситуаціях нас завжди рятувало шалене кохання до Чапаті та готовність піти на все заради неї. А коли вже можна було зітхнути з полегшенням
після пережитого стресу, ми просто робили висновки на майбутнє і додавали якісь нові пунктики в наші чек-листи, щоб надалі мінімізувати подібні ризики.
Скільки країн ви відвідали разом з Чапаті?
За 4 роки ми відвідали 30 країн, з них: 116 міст, 14 островів, 11 морів - і все це "задокументовано" в інсті Чапаті.
Взагалі-то за усіма цими подорожами стоїть важлива мета - популяризувати індійських собак-парій і безпритульних тварин загалом. Тому що в Індії до безпородних собак ставляться, м'яко кажучи, погано: обливають окропом, забивають камінням і просто масово труять. Тому ми вирішили створити кейс, який змусить людей переглянути свої "базові установки" і змінить негативне ставлення до безпритульних собак.
Головною ідеєю створення інстаграм-акаунту Чапаті як обожнювачки мандрів, було доказати, що безпородний і, на думку багатьох індусів, непридатний для співіснування з людиною собака насправді може бути суперкрутим і комфортним. Знаючи, наскільки індійці ласі до слави,
брендів, обожнюють відомих особистостей, ми вирішили зробити Чапаті справжньою селебріті в їхніх очах. Так виникла ідея подати заявку на
рекорд Індії та України та, якби його підтвердили, Чапа стала б собакою-рекордсменом, який відвідав найбільшу кількість країн світу. І це нам вдалося! Тепер індійська преса гримить про "світовий" рекорд, а в Кералі, південному штаті Індії, звідки Чапаті родом, вона стала справжньою зіркою, про неї говорять усі та всюди. За Чапиним інстаграмом почали слідкувати боллівудські зірки, а зооактивісти розповідають про її історію на всіх конференціях - вона дала їм поштовх почати рух за права собак-парій.
Багато людей називають Чапаті "символом надії для всіх собак Індії". Але, звісно, проблема не вирішилася до кінця і в Індії все ще є мільйони собак,
які потребують допомоги. Тож у нас є ще багато над чим працювати.
За 4 роки ми відвідали 30 країн, з них: 116 міст, 14 островів, 11 морів - і все це "задокументовано" в інсті Чапаті.
Взагалі-то за усіма цими подорожами стоїть важлива мета - популяризувати індійських собак-парій і безпритульних тварин загалом. Тому що в Індії до безпородних собак ставляться, м'яко кажучи, погано: обливають окропом, забивають камінням і просто масово труять. Тому ми вирішили створити кейс, який змусить людей переглянути свої "базові установки" і змінить негативне ставлення до безпритульних собак.
Головною ідеєю створення інстаграм-акаунту Чапаті як обожнювачки мандрів, було доказати, що безпородний і, на думку багатьох індусів, непридатний для співіснування з людиною собака насправді може бути суперкрутим і комфортним. Знаючи, наскільки індійці ласі до слави,
брендів, обожнюють відомих особистостей, ми вирішили зробити Чапаті справжньою селебріті в їхніх очах. Так виникла ідея подати заявку на
рекорд Індії та України та, якби його підтвердили, Чапа стала б собакою-рекордсменом, який відвідав найбільшу кількість країн світу. І це нам вдалося! Тепер індійська преса гримить про "світовий" рекорд, а в Кералі, південному штаті Індії, звідки Чапаті родом, вона стала справжньою зіркою, про неї говорять усі та всюди. За Чапиним інстаграмом почали слідкувати боллівудські зірки, а зооактивісти розповідають про її історію на всіх конференціях - вона дала їм поштовх почати рух за права собак-парій.
Багато людей називають Чапаті "символом надії для всіх собак Індії". Але, звісно, проблема не вирішилася до кінця і в Індії все ще є мільйони собак,
які потребують допомоги. Тож у нас є ще багато над чим працювати.
Скільки країн ви відвідали разом з Чапаті?
За 4 роки ми відвідали 30 країн, з них: 116 міст, 14 островів, 11 морів - і все це "задокументовано" в інсті Чапаті.
Взагалі-то за усіма цими подорожами стоїть важлива мета - популяризувати індійських собак-парій і безпритульних тварин загалом. Тому що в Індії до безпородних собак ставляться, м'яко кажучи, погано: обливають окропом, забивають камінням і просто масово труять. Тому ми вирішили створити кейс, який змусить людей переглянути свої "базові установки" і змінить негативне ставлення до безпритульних собак.
Головною ідеєю створення інстаграм-акаунту Чапаті як обожнювачки мандрів, було доказати,
що безпородний і, на думку багатьох індусів, непридатний для співіснування з людиною собака насправді може бути суперкрутим і комфортним. Знаючи, наскільки індійці ласі до слави,
брендів, обожнюють відомих особистостей, ми вирішили зробити Чапаті справжньою селебріті
в їхніх очах. Так виникла ідея подати заявку на рекорд Індії та України та, якби його підтвердили, Чапа стала б собакою-рекордсменом, який відвідав найбільшу кількість країн світу.
І це нам вдалося! Тепер індійська преса гримить про "світовий" рекорд, а в Кералі, південному штаті Індії, звідки Чапаті родом, вона стала справжньою зіркою, про неї говорять усі та всюди.
За Чапиним інстаграмом почали слідкувати боллівудські зірки, а зооактивісти розповідають
про її історію на всіх конференціях - вона дала їм поштовх почати рух за права собак-парій. Багато людей називають Чапаті "символом надії для всіх собак Індії". Але, звісно, проблема не вирішилася до кінця і в Індії все ще є мільйони собак, які потребують допомоги. Тож у нас є ще багато над чим працювати.
За 4 роки ми відвідали 30 країн, з них: 116 міст, 14 островів, 11 морів - і все це "задокументовано" в інсті Чапаті.
Взагалі-то за усіма цими подорожами стоїть важлива мета - популяризувати індійських собак-парій і безпритульних тварин загалом. Тому що в Індії до безпородних собак ставляться, м'яко кажучи, погано: обливають окропом, забивають камінням і просто масово труять. Тому ми вирішили створити кейс, який змусить людей переглянути свої "базові установки" і змінить негативне ставлення до безпритульних собак.
Головною ідеєю створення інстаграм-акаунту Чапаті як обожнювачки мандрів, було доказати,
що безпородний і, на думку багатьох індусів, непридатний для співіснування з людиною собака насправді може бути суперкрутим і комфортним. Знаючи, наскільки індійці ласі до слави,
брендів, обожнюють відомих особистостей, ми вирішили зробити Чапаті справжньою селебріті
в їхніх очах. Так виникла ідея подати заявку на рекорд Індії та України та, якби його підтвердили, Чапа стала б собакою-рекордсменом, який відвідав найбільшу кількість країн світу.
І це нам вдалося! Тепер індійська преса гримить про "світовий" рекорд, а в Кералі, південному штаті Індії, звідки Чапаті родом, вона стала справжньою зіркою, про неї говорять усі та всюди.
За Чапиним інстаграмом почали слідкувати боллівудські зірки, а зооактивісти розповідають
про її історію на всіх конференціях - вона дала їм поштовх почати рух за права собак-парій. Багато людей називають Чапаті "символом надії для всіх собак Індії". Але, звісно, проблема не вирішилася до кінця і в Індії все ще є мільйони собак, які потребують допомоги. Тож у нас є ще багато над чим працювати.
Розкажіть детальніше про ставлення індусів до собак-парій?
Починаючи з наших перших днів в Індії з маленькою Чапаті на руках місцеві мешканці постійно застерігали нас, що з вуличними собаками водитися не варто. Деякі запевняли, що у цих псів, апріорі, є сказ і ігнорували наші зауваження про те, що у Чапки вже є всі необхідні щеплення. "Вони дурні і непридатні для життя з людиною!" - говорили нам багато разів, радили залишити Чапаті на вулиці, "де таким місце", і завести натомість лабрадора або вівчарку.
Згодом натхненні підписники нашої сторінки допомогли зрозуміти, що переважна більшість населення Індії дійсно вірять, що тільки породисті собаки з родоводом можуть представляти хоч якусь цінність, а індійські вуличні собаки - це сміття, шкідники та вороги.
Дивлячись на поведінку Чапаті нам ставало смішно від цієї помилкової думки, тому що за рівнем інтелекту вона вже в 1,5-місячному віці перевершила всіх собак, які в нас були до неї! Дуже скоро ми переконалися, що індійські вуличні собаки не тільки "не гірше", але в деяких аспектах можуть конкурувати з сучасними породистими собаками.
Ми почали все більше заглиблюватись в походження Чапаті та зрештою вирішили зробити ДНК-тест, щоб зрозуміти кому завдячувати за її унікальний характер і надзвичайний розум. Виявилося, що Чапа є представницею так званих індійських собак-парій.
Собаки-парії - це одна з найдавніших порід (відповідно до індійського клубу собаківницьтва і найбільшої у світі генетичної лабораторії Embark Vet) у світі, вік якої налічує не менше 15 тис. років. Вони еволюціонували самостійно,
без селекції людини. В жорстких умовах Індії виживали тільки найміцніші, найрозумніші та найпильніші. Це унікальний підвид, який вивчають вчені багатьох країн і чого тільки варта сама історія розвитку цієї породи. Але на батьківщині собак-парій все одно сприймають як "бруднокровок".
Історій про жорстоке поводження з цими собаками не меншає і ми, як палкі фанати цих надзвичайних собак вирішили будь-що домогтися визнання собак-парій Національним Надбанням Індії, адже вони заслуговують бути гордістю країни. Перебуваючи на відстані 6 тисяч кілометрів досягти своєї мети буде не просто, але все ж таки можливо. Рекорд Чапаті став лише першим кроком у головній справі нашого життя, викликавши ланцюгову реакцію, яка переконала нас у вірності обраного шляху.
Починаючи з наших перших днів в Індії з маленькою Чапаті на руках місцеві мешканці постійно застерігали нас, що з вуличними собаками водитися не варто. Деякі запевняли, що у цих псів, апріорі, є сказ і ігнорували наші зауваження про те, що у Чапки вже є всі необхідні щеплення. "Вони дурні і непридатні для життя з людиною!" - говорили нам багато разів, радили залишити Чапаті на вулиці, "де таким місце", і завести натомість лабрадора або вівчарку.
Згодом натхненні підписники нашої сторінки допомогли зрозуміти, що переважна більшість населення Індії дійсно вірять, що тільки породисті собаки з родоводом можуть представляти хоч якусь цінність, а індійські вуличні собаки - це сміття, шкідники та вороги.
Дивлячись на поведінку Чапаті нам ставало смішно від цієї помилкової думки, тому що за рівнем інтелекту вона вже в 1,5-місячному віці перевершила всіх собак, які в нас були до неї! Дуже скоро ми переконалися, що індійські вуличні собаки не тільки "не гірше", але в деяких аспектах можуть конкурувати з сучасними породистими собаками.
Ми почали все більше заглиблюватись в походження Чапаті та зрештою вирішили зробити ДНК-тест, щоб зрозуміти кому завдячувати за її унікальний характер і надзвичайний розум. Виявилося, що Чапа є представницею так званих індійських собак-парій.
Собаки-парії - це одна з найдавніших порід (відповідно до індійського клубу собаківницьтва і найбільшої у світі генетичної лабораторії Embark Vet) у світі, вік якої налічує не менше 15 тис. років. Вони еволюціонували самостійно,
без селекції людини. В жорстких умовах Індії виживали тільки найміцніші, найрозумніші та найпильніші. Це унікальний підвид, який вивчають вчені багатьох країн і чого тільки варта сама історія розвитку цієї породи. Але на батьківщині собак-парій все одно сприймають як "бруднокровок".
Історій про жорстоке поводження з цими собаками не меншає і ми, як палкі фанати цих надзвичайних собак вирішили будь-що домогтися визнання собак-парій Національним Надбанням Індії, адже вони заслуговують бути гордістю країни. Перебуваючи на відстані 6 тисяч кілометрів досягти своєї мети буде не просто, але все ж таки можливо. Рекорд Чапаті став лише першим кроком у головній справі нашого життя, викликавши ланцюгову реакцію, яка переконала нас у вірності обраного шляху.
Розкажіть детальніше про ставлення індусів до собак-парій?
Починаючи з наших перших днів в Індії з маленькою Чапаті на руках місцеві мешканці постійно застерігали нас, що з вуличними собаками водитися не варто. Деякі запевняли, що у цих псів, апріорі, є сказ і ігнорували наші зауваження про те, що у Чапки вже є всі необхідні щеплення. "Вони дурні і непридатні для життя з людиною!" - говорили нам багато разів, радили залишити Чапаті на вулиці, "де таким місце", і завести натомість лабрадора або вівчарку.
Згодом натхненні підписники нашої сторінки допомогли зрозуміти, що переважна більшість населення Індії дійсно вірять, що тільки породисті собаки з родоводом можуть представляти хоч якусь цінність, а індійські вуличні собаки - це сміття, шкідники та вороги.
Дивлячись на поведінку Чапаті нам ставало смішно від цієї помилкової думки, тому що за рівнем інтелекту вона вже в 1,5-місячному віці перевершила всіх собак, які в нас були до неї! Дуже скоро ми переконалися, що індійські вуличні собаки не тільки "не гірше", але в деяких аспектах можуть конкурувати з сучасними породистими собаками.
Ми почали все більше заглиблюватись в походження Чапаті та зрештою вирішили зробити ДНК-тест, щоб зрозуміти кому завдячувати за її унікальний характер і надзвичайний розум. Виявилося, що Чапа є представницею так званих індійських собак-парій.
Собаки-парії - це одна з найдавніших порід (відповідно до індійського клубу собаківницьтва і найбільшої у світі генетичної лабораторії Embark Vet) у світі, вік якої налічує не менше 15 тис. років. Вони еволюціонували самостійно, без селекції людини. В жорстких умовах Індії виживали тільки найміцніші, найрозумніші та найпильніші. Це унікальний підвид, який вивчають вчені багатьох країн і чого тільки варта сама історія розвитку цієї породи. Але на батьківщині собак-парій все одно сприймають як "бруднокровок".
Історій про жорстоке поводження з цими собаками не меншає і ми, як палкі фанати цих надзвичайних собак вирішили будь-що домогтися визнання собак-парій Національним Надбанням Індії, адже вони заслуговують бути гордістю країни. Перебуваючи на відстані
6 тисяч кілометрів досягти своєї мети буде не просто, але все ж таки можливо. Рекорд Чапаті став лише першим кроком у головній справі нашого життя, викликавши ланцюгову реакцію,
яка переконала нас у вірності обраного шляху.
Починаючи з наших перших днів в Індії з маленькою Чапаті на руках місцеві мешканці постійно застерігали нас, що з вуличними собаками водитися не варто. Деякі запевняли, що у цих псів, апріорі, є сказ і ігнорували наші зауваження про те, що у Чапки вже є всі необхідні щеплення. "Вони дурні і непридатні для життя з людиною!" - говорили нам багато разів, радили залишити Чапаті на вулиці, "де таким місце", і завести натомість лабрадора або вівчарку.
Згодом натхненні підписники нашої сторінки допомогли зрозуміти, що переважна більшість населення Індії дійсно вірять, що тільки породисті собаки з родоводом можуть представляти хоч якусь цінність, а індійські вуличні собаки - це сміття, шкідники та вороги.
Дивлячись на поведінку Чапаті нам ставало смішно від цієї помилкової думки, тому що за рівнем інтелекту вона вже в 1,5-місячному віці перевершила всіх собак, які в нас були до неї! Дуже скоро ми переконалися, що індійські вуличні собаки не тільки "не гірше", але в деяких аспектах можуть конкурувати з сучасними породистими собаками.
Ми почали все більше заглиблюватись в походження Чапаті та зрештою вирішили зробити ДНК-тест, щоб зрозуміти кому завдячувати за її унікальний характер і надзвичайний розум. Виявилося, що Чапа є представницею так званих індійських собак-парій.
Собаки-парії - це одна з найдавніших порід (відповідно до індійського клубу собаківницьтва і найбільшої у світі генетичної лабораторії Embark Vet) у світі, вік якої налічує не менше 15 тис. років. Вони еволюціонували самостійно, без селекції людини. В жорстких умовах Індії виживали тільки найміцніші, найрозумніші та найпильніші. Це унікальний підвид, який вивчають вчені багатьох країн і чого тільки варта сама історія розвитку цієї породи. Але на батьківщині собак-парій все одно сприймають як "бруднокровок".
Історій про жорстоке поводження з цими собаками не меншає і ми, як палкі фанати цих надзвичайних собак вирішили будь-що домогтися визнання собак-парій Національним Надбанням Індії, адже вони заслуговують бути гордістю країни. Перебуваючи на відстані
6 тисяч кілометрів досягти своєї мети буде не просто, але все ж таки можливо. Рекорд Чапаті став лише першим кроком у головній справі нашого життя, викликавши ланцюгову реакцію,
яка переконала нас у вірності обраного шляху.
