Макс та Аттікус
"Я ходжу на роботу зі своїм собакою"
Макс та Аттікус
"Я ходжу на роботу зі своїм собакою"
В наш час все більше закладів по всьому світу радо приймають у себе чотирилапих відвідувачів. Навіть в офіси деяких компаній співробітникам дозоляють хоч кожен день приходити зі своїми вихованцями. На думку керівників, домашні тварини на робочому місці позитивно впливають на атмосферу в колективі та настрій співробітників.
IDEALIST - один із таких закладів у Києві, куди з тваринами приходять не тільки гості, а й співробітники.
Як це, ходити на роботу з чотиримісячним цуценям розповідає Максим Закрижевський, маркетинговий директор закладів IDEALIST COFFEE CO.
IDEALIST - один із таких закладів у Києві, куди з тваринами приходять не тільки гості, а й співробітники.
Як це, ходити на роботу з чотиримісячним цуценям розповідає Максим Закрижевський, маркетинговий директор закладів IDEALIST COFFEE CO.
В наш час все більше закладів по всьому світу радо приймають у себе чотирилапих відвідувачів. Навіть в офіси деяких компаній співробітникам дозоляють хоч кожен день приходити зі своїми вихованцями. На думку керівників, домашні тварини на робочому місці позитивно впливають на атмосферу в колективі та настрій співробітників. IDEALIST - один із таких закладів у Києві, куди з тваринами приходять не тільки гості, а й співробітники.
Як це, ходити на роботу з чотиримісячним цуценям розповідає Максим Закрижевський, маркетинговий директор закладів IDEALIST COFFEE CO.
Як це, ходити на роботу з чотиримісячним цуценям розповідає Максим Закрижевський, маркетинговий директор закладів IDEALIST COFFEE CO.
У “Ідеаліста” з самого початку була позиція петс-френдлі закладу, чи розповсюджується вона на співробітників закладу?
Так! Ну принаймні мені ніхто нічого не говорив. Можливо вони й не в захваті від мого прицепа.
Мені здається, що наразі, формат pets-friendly поширений в більшості кав’ярень чи кафе. Усі раді людям з домашніми улюбленцями. Ще трохи й цей формат буде сприйматись, як щось очевидне, а не виняток з правила. Зараз навпаки рідко можна зустріти заклад, на порозі якого тобі скажуть: “З собаками не можна”. Не круто!
Скільки зараз Аттікусу і як часто ти береш його з собою на роботу?
Аттікусу 4 місяці й 15 днів, забрав я малого, коли йому було 3.
Перший місяць намагався не залишати його надовго самого. Я розумів, що він переживає великий стрес й хотів, щоб період адаптації до нової домівки пройшов якомога краще. Тому здебільшого працював віддалено. Зараз працюю в офісі, і Аттікус спокійно може залишатись на 6-8 годин вдома, але я намагаюсь брати його з собою на роботу в IDEALIST. Залишаю його вдома хіба що тоді, коли маю важливі зустрічі, де не можу приділити йому достатньо уваги.
Так! Ну принаймні мені ніхто нічого не говорив. Можливо вони й не в захваті від мого прицепа.
Мені здається, що наразі, формат pets-friendly поширений в більшості кав’ярень чи кафе. Усі раді людям з домашніми улюбленцями. Ще трохи й цей формат буде сприйматись, як щось очевидне, а не виняток з правила. Зараз навпаки рідко можна зустріти заклад, на порозі якого тобі скажуть: “З собаками не можна”. Не круто!
Скільки зараз Аттікусу і як часто ти береш його з собою на роботу?
Аттікусу 4 місяці й 15 днів, забрав я малого, коли йому було 3.
Перший місяць намагався не залишати його надовго самого. Я розумів, що він переживає великий стрес й хотів, щоб період адаптації до нової домівки пройшов якомога краще. Тому здебільшого працював віддалено. Зараз працюю в офісі, і Аттікус спокійно може залишатись на 6-8 годин вдома, але я намагаюсь брати його з собою на роботу в IDEALIST. Залишаю його вдома хіба що тоді, коли маю важливі зустрічі, де не можу приділити йому достатньо уваги.
У “Ідеаліста” з самого початку була позиція петс-френдлі закладу, чи розповсюджується вона на співробітників закладу?
Так! Ну принаймні мені ніхто нічого не говорив. Можливо вони й не в захваті від мого прицепа.
Мені здається, що наразі, формат pets-friendly поширений в більшості кав’ярень чи кафе. Усі раді людям з домашніми улюбленцями. Ще трохи й цей формат буде сприйматись, як щось очевидне, а не виняток з правила. Зараз навпаки рідко можна зустріти заклад, на порозі якого тобі скажуть: “З собаками не можна”. Не круто!
Скільки зараз Аттікусу і як часто ти береш його з собою на роботу?
Аттікусу 4 місяці й 15 днів, забрав я малого, коли йому було 3. Перший місяць намагався не залишати його надовго самого. Я розумів, що він переживає великий стрес й хотів, щоб період адаптації до нової домівки пройшов якомога краще. Тому здебільшого працював віддалено. Зараз працюю в офісі, і Аттікус спокійно може залишатись на 6-8 годин вдома, але я намагаюсь брати його з собою на роботу в IDEALIST. Залишаю його вдома хіба що тоді, коли маю важливі зустрічі, де не можу приділити йому достатньо уваги.
Так! Ну принаймні мені ніхто нічого не говорив. Можливо вони й не в захваті від мого прицепа.
Мені здається, що наразі, формат pets-friendly поширений в більшості кав’ярень чи кафе. Усі раді людям з домашніми улюбленцями. Ще трохи й цей формат буде сприйматись, як щось очевидне, а не виняток з правила. Зараз навпаки рідко можна зустріти заклад, на порозі якого тобі скажуть: “З собаками не можна”. Не круто!
Скільки зараз Аттікусу і як часто ти береш його з собою на роботу?
Аттікусу 4 місяці й 15 днів, забрав я малого, коли йому було 3. Перший місяць намагався не залишати його надовго самого. Я розумів, що він переживає великий стрес й хотів, щоб період адаптації до нової домівки пройшов якомога краще. Тому здебільшого працював віддалено. Зараз працюю в офісі, і Аттікус спокійно може залишатись на 6-8 годин вдома, але я намагаюсь брати його з собою на роботу в IDEALIST. Залишаю його вдома хіба що тоді, коли маю важливі зустрічі, де не можу приділити йому достатньо уваги.
Чи складно проходить робочий процес поруч з ще крихітним собакою?
Коли Аттікус був зовсім крихітним, я переймався через його нетерпимість: він ходить в туалет будь-де, і йому зовсім неважливо — заклад це чи Софійська площа. Спочатку мені було суперсоромно, незручно, в такі моменти я червонів і не знав, куди себе подіти. Мені здавалось, що всі витріщаються на нас і засуджують, було переконання, що усім навколо ми приносимо суцільний дискомфорт. Тривога про те, що він потенційно може сходити в туалет в закладі чи офісі мене зупиняла від того, щоб брати його з собою. Згодом я призвичаївся і перестав звертати на це увагу. Якщо він зараз сходить в туалет посеред закладу, я просто піду, візьму ганчірку й приберу за ним. Перестав відчувати провину за те, що мій собака надзюрив не там, де треба. Та й трапляється таке вже рідше. Тому цей дискомфорт якось зник.
Є інша проблема — гавкіт. Собаки гавкають з багатьох причин. Бувають дні, коли малий і звуку не видасть, а потім його щось затрігерить, змусить нервуватись — і він почне постійно гавкати. Особисто мені його лай не
завдає дискомфорту, але я сильно парюсь про комфорт оточення. Часом
мене переповнює відчуття провини чи сорому, й саме це викликає дискомфорт. В моменти, коли він починає гавкати, я відчуваю, як людина
за сусіднім столиком свердлить мене поглядом з думками: “Чувак, йди вже звідси, або закрий рота своєму собаці”. Тому зараз основний дискомфорт спричиняє гавкіт.
Ще дискомфорт може спричиняти його енергія й бажання її вивільнити тут і зараз. Якщо ми з ним не погуляємо достатньо перед роботою, то в офісі чи в закладі він буде метушитися, бігати за всіма, гратися і заважати іншим. Але це вже моя проблема, не його. Тому якщо я розумію, що сьогодні беру Аттікуса з собою, намагаюсь зранку з ним довше й інтенсивніше погуляти
або награтися вдома.
Взагалі, до відвідувачів із собаками всі наші заклади суперфрендлі. В наших кав’ярнях завжди багато собак, особливо в тій, що на Антоновича в ЖК Chicago. Там є постійна гостя з величезним догом, який їй по пояс, але при цьому пес дуже чемний.
Коли Аттікус був зовсім крихітним, я переймався через його нетерпимість: він ходить в туалет будь-де, і йому зовсім неважливо — заклад це чи Софійська площа. Спочатку мені було суперсоромно, незручно, в такі моменти я червонів і не знав, куди себе подіти. Мені здавалось, що всі витріщаються на нас і засуджують, було переконання, що усім навколо ми приносимо суцільний дискомфорт. Тривога про те, що він потенційно може сходити в туалет в закладі чи офісі мене зупиняла від того, щоб брати його з собою. Згодом я призвичаївся і перестав звертати на це увагу. Якщо він зараз сходить в туалет посеред закладу, я просто піду, візьму ганчірку й приберу за ним. Перестав відчувати провину за те, що мій собака надзюрив не там, де треба. Та й трапляється таке вже рідше. Тому цей дискомфорт якось зник.
Є інша проблема — гавкіт. Собаки гавкають з багатьох причин. Бувають дні, коли малий і звуку не видасть, а потім його щось затрігерить, змусить нервуватись — і він почне постійно гавкати. Особисто мені його лай не
завдає дискомфорту, але я сильно парюсь про комфорт оточення. Часом
мене переповнює відчуття провини чи сорому, й саме це викликає дискомфорт. В моменти, коли він починає гавкати, я відчуваю, як людина
за сусіднім столиком свердлить мене поглядом з думками: “Чувак, йди вже звідси, або закрий рота своєму собаці”. Тому зараз основний дискомфорт спричиняє гавкіт.
Ще дискомфорт може спричиняти його енергія й бажання її вивільнити тут і зараз. Якщо ми з ним не погуляємо достатньо перед роботою, то в офісі чи в закладі він буде метушитися, бігати за всіма, гратися і заважати іншим. Але це вже моя проблема, не його. Тому якщо я розумію, що сьогодні беру Аттікуса з собою, намагаюсь зранку з ним довше й інтенсивніше погуляти
або награтися вдома.
Взагалі, до відвідувачів із собаками всі наші заклади суперфрендлі. В наших кав’ярнях завжди багато собак, особливо в тій, що на Антоновича в ЖК Chicago. Там є постійна гостя з величезним догом, який їй по пояс, але при цьому пес дуже чемний.
Чи складно проходить робочий процес поруч з ще крихітним собакою?
Коли Аттікус був зовсім крихітним, я переймався через його нетерпимість: він ходить в туалет будь-де, і йому зовсім неважливо — заклад це чи Софійська площа. Спочатку мені було суперсоромно, незручно, в такі моменти я червонів і не знав, куди себе подіти. Мені здавалось, що всі витріщаються на нас і засуджують, було переконання, що усім навколо ми приносимо суцільний дискомфорт. Тривога про те, що він потенційно може сходити в туалет в закладі чи офісі мене зупиняла від того, щоб брати його з собою. Згодом я призвичаївся і перестав звертати на це увагу. Якщо він зараз сходить в туалет посеред закладу, я просто піду, візьму ганчірку й приберу за ним. Перестав відчувати провину за те, що мій собака надзюрив не там, де треба. Та й трапляється таке вже рідше. Тому цей дискомфорт якось зник.
Є інша проблема — гавкіт. Собаки гавкають з багатьох причин. Бувають дні, коли малий і звуку не видасть, а потім його щось затрігерить, змусить нервуватись — і він почне постійно гавкати. Особисто мені його лай не завдає дискомфорту, але я сильно парюсь про комфорт оточення. Часом мене переповнює відчуття провини чи сорому, й саме це викликає дискомфорт. В моменти, коли він починає гавкати, я відчуваю, як людина за сусіднім столиком свердлить мене поглядом з думками: “Чувак, йди вже звідси, або закрий рота своєму собаці”. Тому зараз основний дискомфорт спричиняє гавкіт.
Ще дискомфорт може спричиняти його енергія й бажання її вивільнити тут і зараз. Якщо ми з ним не погуляємо достатньо перед роботою, то в офісі чи в закладі він буде метушитися, бігати за всіма, гратися і заважати іншим. Але це вже моя проблема, не його. Тому якщо я розумію, що сьогодні беру Аттікуса з собою, намагаюсь зранку з ним довше й інтенсивніше погуляти або награтися вдома.
Взагалі, до відвідувачів із собаками всі наші заклади суперфрендлі. В наших кав’ярнях завжди багато собак, особливо в тій, що на Антоновича в ЖК Chicago. Там є постійна гостя з величезним догом, який їй по пояс, але при цьому пес дуже чемний.
Коли Аттікус був зовсім крихітним, я переймався через його нетерпимість: він ходить в туалет будь-де, і йому зовсім неважливо — заклад це чи Софійська площа. Спочатку мені було суперсоромно, незручно, в такі моменти я червонів і не знав, куди себе подіти. Мені здавалось, що всі витріщаються на нас і засуджують, було переконання, що усім навколо ми приносимо суцільний дискомфорт. Тривога про те, що він потенційно може сходити в туалет в закладі чи офісі мене зупиняла від того, щоб брати його з собою. Згодом я призвичаївся і перестав звертати на це увагу. Якщо він зараз сходить в туалет посеред закладу, я просто піду, візьму ганчірку й приберу за ним. Перестав відчувати провину за те, що мій собака надзюрив не там, де треба. Та й трапляється таке вже рідше. Тому цей дискомфорт якось зник.
Є інша проблема — гавкіт. Собаки гавкають з багатьох причин. Бувають дні, коли малий і звуку не видасть, а потім його щось затрігерить, змусить нервуватись — і він почне постійно гавкати. Особисто мені його лай не завдає дискомфорту, але я сильно парюсь про комфорт оточення. Часом мене переповнює відчуття провини чи сорому, й саме це викликає дискомфорт. В моменти, коли він починає гавкати, я відчуваю, як людина за сусіднім столиком свердлить мене поглядом з думками: “Чувак, йди вже звідси, або закрий рота своєму собаці”. Тому зараз основний дискомфорт спричиняє гавкіт.
Ще дискомфорт може спричиняти його енергія й бажання її вивільнити тут і зараз. Якщо ми з ним не погуляємо достатньо перед роботою, то в офісі чи в закладі він буде метушитися, бігати за всіма, гратися і заважати іншим. Але це вже моя проблема, не його. Тому якщо я розумію, що сьогодні беру Аттікуса з собою, намагаюсь зранку з ним довше й інтенсивніше погуляти або награтися вдома.
Взагалі, до відвідувачів із собаками всі наші заклади суперфрендлі. В наших кав’ярнях завжди багато собак, особливо в тій, що на Антоновича в ЖК Chicago. Там є постійна гостя з величезним догом, який їй по пояс, але при цьому пес дуже чемний.
Як Аттікус реагує на постійний потік людей в закладі та на людей, які норовлять потискати? Дозволяєш їм гладити малого?
Собака в мене вже майже 2 місяці, і за весь цей час нам не траплялись напряжні люди, які б лякали малого й дратували мене. Здебільшого, люди підходять, і перед тим, як провзаємодіяти з собакою, питають дозволу, а тільки потім гладять. Аттікус реагує на людей спокійно: не стрибає, не лізе на руки, хіба що ти будеш заманювати його “солоденьким”. Навіть якщо купа народу навколо, він не буде особливо реагувати.
Я знаю, що багато хто з власників собак забороняє гладити своїх улюбленців, але мені не шкода (усміхається). Може, коли з’явиться людина, яка дуже сильно налякає Аттікуса й мене, я ставитимусь до тактильного контакту більш дозовано, але поки таких людей не траплялося. Були лише милі та чемні, які завжди питають, чи можна погладити, сфотографувати.
Хоча днями сталася кумедна ситуація. Я стояв біля торговельного центру, звідки вийшло подружжя з дітьми. Діти одразу зреагували на Аттікуса, підійшли з мамою, три рази запитали, чи можна погладити собаку, я дозволив. А потім, коли вони вже пішли, я почув від батька родини: “Так, хто гладив цю псіну, бистро до мене”. Він дістав антисептик і почав запшикувати ним дітей. Агресії в цьому всьому інциденті не було, але сам факт здався мені не дуже позитивним.
Собака в мене вже майже 2 місяці, і за весь цей час нам не траплялись напряжні люди, які б лякали малого й дратували мене. Здебільшого, люди підходять, і перед тим, як провзаємодіяти з собакою, питають дозволу, а тільки потім гладять. Аттікус реагує на людей спокійно: не стрибає, не лізе на руки, хіба що ти будеш заманювати його “солоденьким”. Навіть якщо купа народу навколо, він не буде особливо реагувати.
Я знаю, що багато хто з власників собак забороняє гладити своїх улюбленців, але мені не шкода (усміхається). Може, коли з’явиться людина, яка дуже сильно налякає Аттікуса й мене, я ставитимусь до тактильного контакту більш дозовано, але поки таких людей не траплялося. Були лише милі та чемні, які завжди питають, чи можна погладити, сфотографувати.
Хоча днями сталася кумедна ситуація. Я стояв біля торговельного центру, звідки вийшло подружжя з дітьми. Діти одразу зреагували на Аттікуса, підійшли з мамою, три рази запитали, чи можна погладити собаку, я дозволив. А потім, коли вони вже пішли, я почув від батька родини: “Так, хто гладив цю псіну, бистро до мене”. Він дістав антисептик і почав запшикувати ним дітей. Агресії в цьому всьому інциденті не було, але сам факт здався мені не дуже позитивним.
Як Аттікус реагує на постійний потік людей в закладі та на людей, які норовлять потискати? Дозволяєш їм гладити малого?
Собака в мене вже майже 2 місяці, і за весь цей час нам не траплялись напряжні люди, які б лякали малого й дратували мене. Здебільшого, люди підходять, і перед тим, як провзаємодіяти з собакою, питають дозволу, а тільки потім гладять. Аттікус реагує на людей спокійно: не стрибає, не лізе на руки, хіба що ти будеш заманювати його “солоденьким”. Навіть якщо купа народу навколо, він не буде особливо реагувати.
Я знаю, що багато хто з власників собак забороняє гладити своїх улюбленців, але мені не шкода (усміхається). Може, коли з’явиться людина, яка дуже сильно налякає Аттікуса й мене, я ставитимусь до тактильного контакту більш дозовано, але поки таких людей не траплялося.
Були лише милі та чемні, які завжди питають, чи можна погладити, сфотографувати.
Хоча днями сталася кумедна ситуація. Я стояв біля торговельного центру, звідки вийшло подружжя з дітьми. Діти одразу зреагували на Аттікуса, підійшли з мамою, три рази запитали,
чи можна погладити собаку, я дозволив. А потім, коли вони вже пішли, я почув від батька родини: “Так, хто гладив цю псіну, бистро до мене”. Він дістав антисептик і почав запшикувати ним дітей. Агресії в цьому всьому інциденті не було, але сам факт здався мені не дуже позитивним.
Собака в мене вже майже 2 місяці, і за весь цей час нам не траплялись напряжні люди, які б лякали малого й дратували мене. Здебільшого, люди підходять, і перед тим, як провзаємодіяти з собакою, питають дозволу, а тільки потім гладять. Аттікус реагує на людей спокійно: не стрибає, не лізе на руки, хіба що ти будеш заманювати його “солоденьким”. Навіть якщо купа народу навколо, він не буде особливо реагувати.
Я знаю, що багато хто з власників собак забороняє гладити своїх улюбленців, але мені не шкода (усміхається). Може, коли з’явиться людина, яка дуже сильно налякає Аттікуса й мене, я ставитимусь до тактильного контакту більш дозовано, але поки таких людей не траплялося.
Були лише милі та чемні, які завжди питають, чи можна погладити, сфотографувати.
Хоча днями сталася кумедна ситуація. Я стояв біля торговельного центру, звідки вийшло подружжя з дітьми. Діти одразу зреагували на Аттікуса, підійшли з мамою, три рази запитали,
чи можна погладити собаку, я дозволив. А потім, коли вони вже пішли, я почув від батька родини: “Так, хто гладив цю псіну, бистро до мене”. Він дістав антисептик і почав запшикувати ним дітей. Агресії в цьому всьому інциденті не було, але сам факт здався мені не дуже позитивним.
 |  |  |  |
Як вважаєш, постійне перебування Аттікуса поряд із тобою на роботі якось впливає на тебе чи твою мотивацію?
Не можу сказати, що конкретно по роботі щось змінилось — більше загальний стан і сприйняття життя. Коли собаки в мене ще не було, я не розумів людей, які називають себе “мамами-татами” своїх тварин. Я розмежовую поняття “батько” і “власник собаки”. Хоча в мене навіть є знайомі, які в інстаграмі викладають фото свого пса та підписують коментарем: “Мама привела в парк”. Мене це сильно дивувало, і я думав, що у мене такого точно не буде. Але нещодавно зловив себе на думці, що починаю прослідковувати за собою модель поведінки “баті”. Хочеться робити більше для Аттікуса: виїхати погуляти десь, щоб він потусив з іншими собаками. Тобто я вже повністю інтегрував його у своє життя, малий — моя сім'я.
Як ви дістаєтесь офісу? Собака добре переносить поїздки в машині? І як легко він адаптувався до таких подорожей?
Наразі є деякі незручності під час поїздки в авто: він не може сидіти на сусідньому сидінні, одразу перелазить мені на коліна. Тобто в авто собаці не зовсім комфортно, він метушитися, залазить на руки, але при всьому цьому не заважає вести машину. У далекі подорожі ми ще не їздили, тож я поки не привчаю його до якихось особливих кріплень у машині задля безпеки, та на майбутнє це, звичайно ж, мастхев.
Як вважаєш, постійне перебування Аттікуса поряд із тобою на роботі якось впливає на тебе чи твою мотивацію?
Не можу сказати, що конкретно по роботі щось змінилось — більше загальний стан і сприйняття життя. Коли собаки в мене ще не було, я не розумів людей, які називають себе “мамами-татами” своїх тварин. Я розмежовую поняття “батько” і “власник собаки”. Хоча в мене навіть є знайомі, які в інстаграмі викладають фото свого пса та підписують коментарем: “Мама привела в парк”. Мене це сильно дивувало, і я думав, що у мене такого точно не буде. Але нещодавно зловив себе на думці, що починаю прослідковувати за собою модель поведінки “баті”. Хочеться робити більше для Аттікуса: виїхати погуляти десь, щоб він потусив з іншими собаками. Тобто я вже повністю інтегрував його у своє життя, малий — моя сім'я.
Як ви дістаєтесь офісу? Собака добре переносить поїздки в машині? І як легко він адаптувався до таких подорожей?
Наразі є деякі незручності під час поїздки в авто: він не може сидіти на сусідньому сидінні, одразу перелазить мені на коліна. Тобто в авто собаці не зовсім комфортно, він метушитися, залазить на руки, але при всьому цьому не заважає вести машину. У далекі подорожі ми ще не їздили, тож я поки не привчаю його до якихось особливих кріплень у машині задля безпеки, та на майбутнє це, звичайно ж, мастхев.
